«Він передбачав, він боровся, він знав» – такими словами починається збірка виступів Президента Польщі Леха Качинського, презентована 10 квітня 2015 року в Українському кризовому медіа-центрі до п’ятої річниці його трагічної загибелі. Виступи, представлені у брошурі, є дуже ґрунтовні, які багато в чому передбачали та визначали українське питання та майбутнє. За словами громадського діяча Арсенія Пушкаренка, укладача збірки та громадського активіста, Лех Качинський був великим другом України.

Пан Качинський мав завжди свою позицію по відношенню до політики Росії та багатьма своїми діями проводив політику Східного партнерства та підтримував Україну, аби вона була успішною країною в європейській сім’ї. «Його ідея Східного партнерства, серед якого Польща, Україна, Прибалтійські країни, Білорусь, Молдова, досі жива. І для України вона є навіть більш актуальна, ніж наш слабкий рух у бік ЄС, який ми бачимо протягом 20 років. Адже західна та східна частини України все ж таки відрізняються ментально, і потрібно вести політику об’єднання і порозуміння. Якраз ідея Східного партнерства стала би альтернативою», – заявив Арсеній Пушкаренко.

«Українці вшановують пам’ять про президента Польщі Леха Качинського як про гарного друга України», – заявила президент Міжнародного гуманітарного фонду Ірина Верещук на презентації.
Вона також нагадала, що Качинський як президент країни-члена НАТО особисто поїхав до Грузії під час російсько-грузинської війни 2008 року, підтримав Тбілісі і сприяв врегулюванню ситуації. «Польща підтримувала Україну тоді і підтримує зараз як адвокат у Європі», – сказала Верещук.

Ірина Верещук переконана, що Україні потрібно вивчати досвід діяльності Леха Качинського. За її словами, Качинський вважав, що навіть при таких існуючих інституціях як ООН та НАТО, потрібно створити об’єднання країн Східного партнерства, куди мають входити країни Балтики, Грузія та Україна. Крім того, Качинський передбачав ситуацію, що Російська Федерація буде проводити свою експансіоністську політику на Україну та Грузію.

Українцям слід знати про діяльність Качинського на посту президента Польщі, що дасть можливість «нам уникнути помилок, можливість зрозуміти, що потрібно в першу чергу і звичайно – спертися на наших сусідів і друзів, якими вони є не за формою, а за змістом», – підкреслила на презентації І.Верещук.

Михайло Волинець, голова Конфедерації незалежних профспілок України, пояснив, що польський досвід українцями досі не вивчений, а важливо розуміти, який шлях проходили інші країні під час свого становлення. Адже дві країни мали однаковий старт, проте Польща випередила Україну.

Як повідомив автор збірки Арсеній Пушкаренко, книги будуть безкоштовно розповсюджені у ВНЗ Києва та інших міст України.

Нагадаємо, Лех Качиньский загинув 10 квітня 2010 року вранці унаслідок катастрофи Ту-154, що розбився під Смоленськом. Польська делегація прямувала в Катинь, де поховані польські військовослужбовці, розстріляні НКВС СРСР у 1940 році, для участі в меморіальних заходах.
Відразу після катастрофи прокуратура Польщі почала розслідування можливих фактів невиконання обов’язків чиновниками адміністрації президента, уряду, МЗС, міноборони та посольства країни в Москві під час підготовки візиту глави держави. Перший етап розслідування завершився у червні 2012 року.
У серпні 2014 року суд Варшави постановив відновити розслідування катастрофи.

Ініціатива з передачі транспорту для потреб АТО виникла у зв’язку з браком техніки у наших силовиків. За 23 роки Незалежності наші силові структури були розвалені корупцією та недбалістю, але мобілізацією сил простих людей ми забезпечуємо нашу безпеку.

Автівку для потреб АТО безкоштовно надав підприємець з Полтавщини Олександр Трухін, який раніше закупив власним коштом 40 бронежилетів і 40 касок для призовників з Полтавщини.

УАЗ 1992 року випуску виявився військової моделі лімітованого випуску. Ця машина є надзвичайно легкою та дешевою у повсякденній експлуатації та обслуговуванні. Маса авто – 2,5 тонни. Маючи спеціальні характеристики, УАЗ має підвищену здатність для проходження перешкод та за своєю класифікацією відповідає легкій бронетехніці.

Капітальний ремонт коштував 43 тисячі гривень. Зі знижкою від СТО, рахунок вийшов у 34 тисячі гривень, але результат того вартував. Були замінені: вся ходова частина, повністю коробка передач, гальмівна система, встановлений новий бензиновий бак (у машині їх два) та багато іншого. Перед передачею авто було наповнено всіма необхідними комплектуючими для експлуатації у військових потребах.

Рішення віддати автомобіль саме співробітникам Контррозвідки СБУ, які цими днями відзначають чергову річницю створення підрозділу, було прийнято, враховуючи їх надзвичайно важливу і професійну роботу як у зоні АТО, так і у справі забезпечення нашої повсякденної безпеки.

Автомобіль приймали заступник голови СБУ Віктор Ягун і радник голови СБУ Маркіян Лубківський. Вони відзначили важливість цього подарунку і висловили вдячність за підтримку і допомогу. «Ми відчуваємо підтримку людей, які жертовно допомагають нашій перемозі. Це для нас надзвичайно важливо. Й цим УАЗ є набагато дорожчим за будь-яку іномарку», – наголосили вони.

Хочу подякувати за активну участь і допомогу Віктору Левченку, Юрію Головатому, Ярославу Ярошу.

З листопада 2014 у Києві стартував проект «Інститут успішного міста». Проект має на меті акумулювати ініціативних, зацікавлених у змінах людей, щоб разом з ними впроваджувати у життя соціально корисні ідеї та досягати результатів.

«Успішна країна – це справа кожного з нас» – таку думку ініціатори проекту намагаються донести до людей.  «Інститут успішного міста» запрошував на серію пізнавальних лекцій від провідних спеціалістів України на різні теми. У листопаді-грудні відбулися лекторії Олександра Мазурчака – кращого мера України 2005 року, першого заступника голови Асоціації міст України на тему «Успішне управління містом. Поради киянам»; Юрія Задніпряного – почесного директору Київського заводу «Carlsberg Ukraine» на тему «Інвестиції та економічний розвиток міста», Андрія Москаленка – директора Департаменту «Адміністрація міського голови» Львівської міськради на тему «Туризм та бренд міста»; В’ячеслава Лебідя – депутата Чернігівської міськради на тему «Влада і громада». Відвідувачі могли задавати питання, спілкуватися у форматі вільної дискусії, пропонувати ідеї та отримувати детальний коментар фахівця у своїй справі. Після лекцій гостей чекав практичний тренінг-курс, який проводили наші активісти з метою ближче познайомитись та залучити до проектів розвитку міста та країни.

В рамках «Інституту успішного міста» ми залучали активістів до захисту історичного центра Києва, організовували лекцію Президента Асоціації конгресменів США, разом збирали кошти на бронювання УАЗу для АТО. Ми продовжуємо збиратися з учасниками «Інституту успішного міста», створили команду для реалізації змін у місті та державі.

«Інститут успішного міста» буде впроваджуватись і в інших містах України, і дасть Вам змогу отримати нові знання та долучитися до команди однодумців.

Девіз «Інституту» – «Зміни себе. Зміни місто. Зміни країну».

Якщо ти амбітний та активний, хочеш змінити своє місто і країну на краще та бути у команді однодумців, долучайся до проекту  «Інститут успішного міста» та почни зміни з себе!

Президент Асоціації конгресменів США підтримав багаторічну кампанію громадських активістів на шляху порятунку архітектурної пам’ятки світового значення, яка знаходиться у центрі Києва – садиби батька світового авіабудування, українця, випускника КПІ Ігоря Сікорського.

12 грудня 2014 р. відбулася спільна з громадськими активістами прес-конференція голови Асоціації конгресменів США, одного з найвпливовіших лобістів США, конгресмена шести скликань Джима Слетері, який заявив про готовність сприяння американської сторони українським активістам у відновленні та капітальній реконструкції сімейної садиби відомого у всьому світі авіаконструктора Сікорського, що знаходиться у Києві по вул. Ярославів Вал.

Активісти ведуть боротьбу за родинний будинок сім’ї Сікорських вже третій рік.  Садиба знаходиться в історичному центрі столиці, на вулиці Ярославів Вал, 15-б. Вона була побудована батьком науковця Іваном Сікорським на початку ХХ століття, і є вишуканим пам’ятником архітектури і складовою світової історії.

Але в Україні через корупційні дії урядових структур її довели до жахливого стану. У домі авіаконструктора ночують безхатченки, будівля стоїть без криши, вона розвалюється і жахливо виглядає. Як історична пам’ятка з часів незалежності садиба перебуває на балансі Міністерства оборони України, але, користуючись байдужістю громадськості, її віддали в оренду на 49 років так званому “благодійному фонду”, який за документами зобов’язався взятися за капітальну реставрацію та зробити в садибі музей. Вже пройшло 14 років, і стан будівлі стрімко погіршується. Усі юридичні реквізити «благодійного фонду» фіктивні, і єдина мета існування цієї організації і договору з нею – довести будівлю до стану, у якому її вже не можна буде відреставрувати.

Громадські активісти з 2012 р. розпочали боротьбу за порятунок садиби Сікорського. Міноборони почали судитися з «фондом», щоб розірвати злочинну угоду у зв’язку з невиконанням умов договору про збереження будівлі. Тепер наші активісти добилися підтримки американської сторони і її включення у процес. Компанія «Sikorsky Aero Engineering Corporation», яка була створена українським генієм і досі успішно функціонує, його нащадки у Сполучених Штатах готові приєднатися до створення музею Сікорського у родинній садибі.

Але головна битва за розірвання кабального договору попереду. Попереду також тривалий процес капітального ремонту будівлі і створення у ній музею авіації, де б  тисячі відвідувачів дізнавалися про видатного співвітчизника та його внесок у розвиток світового авіабудування.

Ця садиба є легендарною, на її подвір’ї Сікорський сконструював свої перші 6 моделей літаків та прототип гелікоптера. Відродити цю архітектурну пам’ятку і зробити її перлиною історичного Києва – наш обов’язок, приєднуйся!

Ігоря Сікорського називають «авіаконструктором №1». Він є автором і конструктором першого гелікоптеру, літаків-велетнів, першого літака-амфібії. Заснував кампанію «Sikorsky Aero Engineering Corporation», здійснив перші перельоти через Атлантичний і Тихий океани. Його розробками користується вся світова і військова, і цивільна авіація, а у небо досі гвинтокрил підіймається таким, яким його придумав Сікорський.

Ігор Сікорський – україно-американський авіаконструктор. Народився у Києві у 1889, навчався у Київському політехнічному університеті. У Києві, на подвір’ї власного дома сконструював перші 6 моделей літаків та гелікоптер. До 1918 працював у Російській імперії, за цей час встановив світові рекорди у авіації, сконструював серії літаків нового типу: вантажопідйомні, багатомоторні та інші.

Після перемоги більшовиків був вимушений емігрувати. Спочатку – до Франції, а через рік – до США, де зробить свої найвидатніші відкриття.

Таланту Ігоря Сікорського ми зобов’язані сучасним виглядом світової авіації. Свій перший гвинтокрил він підняв у повітря у 1939, і у наш час більше 90% вертольотів сконструйовано за його схемою. Пізніше він урізноманітнив типи гвинтокрилів, і вони активно використовувались на фронтах Другої світової війни. У США ним було створено 17 базових типів літаків і 18 типів гвинтокрилів. Помер винахідник у 1972 у США.

Після оприлюднення разом з народним депутатом Андрієм Павловським та передавання до СБУ переліку освітян, що підтримували терористичну організацію «ДНР», щоб не обмежуватися словами, наші активісти перейшли до дій та приїхали до Слов’янську.

Почали з О.Зубарєва – начальника відділу освіти Слов’янської міськради (з 2010 року), якого прибрати потрібно було ще давно. Він неодноразово дозволяв собі займатися корупційними діяннями, в тому числі проводити відповідні тендера та отримувати так звані “відкати”, обкрадаючи бюджет міста, області та держави (http://telegraf.dn.ua/news/na-okruge-azarova-mladshego-zakupili-produkt-ne-po-rnochnm-tsenam/). У період окупації міста Слов’янськ терористичною організацією “Донецька народна республіка” Зубарєв всіляко підтримував сепаратистів та заперечував українську державність. Це підтверджують його добровільні дії.
Більше того, він як керівник місцевого органу управління освітою залишається на своїй посаді і не звільняє вчителів, які всіляко підтримували сепаратистів та терористів з “ДНР”, всупереч листа міністра освіти і науки України (http://osvita.ua/legislation/other/42289/).
Дали Зубарєву 2 тижні на проведення люстрації серед освітян-сепаратистів Слов’янська. Не виконає – піде у відставку.

Наступним кроком був візит до методичного центру відділу освіти Слов’янська, методисти якого прославилися активною співпрацею з російським телебаченням, звинувачували в обстрілах українську армію та розписували всі «злочини» Нацгвардії. Виявилося – це щирі переконання викладачів української мови-літератури та історії. Сьогодні вже на камеру 1+1 методист Мазанова в чергове звинуватила Нацгвардію в обстрілах міста.
Розмовляли з директорами шкіл. Директор ЗОШ №10, в якій проводився референдум 11 травня, а головою комісії був вчитель цієї школи, Андрій Шалда, заявила нам, що нічого не знає про референдум та не бачить підстав для його звільнення.

Отже, сьогодні зі списку, оприлюдненого у зверненні до МОН, остаточно звільнили двох освітян-сепаратистів: Ларину Валентину – вчительку ЗОШ №12, яка активно співпрацювала з ДНР, приймала участь в мітингах, нарадах, вела активну пропагандистську діяльність серед учнів та В’ячеслава Загоруйко – вчителя правознавства ЗОШ №9, який на нараді міськради та на “мітингу Дружби”, організованому ним же, закликав Путіна ввести війська. Ще двох сепаратистів звільнять протягом 14 днів. Люстрація серед освітян у Донбасі життєво необхідна.

Навчально-виховний процес в системі освіти України повинні забезпечувати особи, що не заплямували себе в терористичних організаціях чи пособництвом їм.

Арсеній Пушкаренко

Народний депутат України Андрій Павловський направив до міністра освіти і науки Сергія Квіта лист із переліком освітян, які підтримували «ДНР».
Про це під час прес-брифінгу 28 серпня в Українському кризовому медіа-центрі повідомив громадський діяч Арсеній Пушкаренко.

«Ми направляємо лист пану Квіту із фактами і прізвищами для того, щоб він міг реалізувати власну ж ініціативу», – сказав він і додав, що наразі більшість із цих осіб і далі займають свої робочі місця у закладах освіти. Тому, А.Павловський звертається до С.Квіта з вимогою негайно вжити заходів, передбачених чинним законодавством, щодо освітян, які співпрацювали з терористичною організацію «ДНР», були посібниками терористів та сепаратистів, проповідували ідеї розколу територіальної цілісності та заперечували існування Української держави у містах Донецьк та Слов’янськ Донецької області.

Арсеній Пушкаренко разом з громадським активістом Олексієм Станчевським і студентом Донецького національного університету Кареном Нікіфоровим, наполягали на необхідності міністерської перевірки та переатестації викладачів. Ці люди, які залишаються на своїх робочих місцях у навчальних закладах, отримуючи заробітну плату з бюджету України, продовжують поширювати ідеї терористичної організації «Донецька народна республіка» серед дітей, молоді, батьків та педагогічних колективів.
Карен Нікіфоров розповів про викладачів і професорів ДонНУ, які відкрито підтримують антидержавні сепаратистські ідеї, і додав, що велика кількість студентів забирають свої документи з університету і переїжджають вчитися в інші вищі навчальні заклади в інших регіонах України, особливо в Київ.

Арсеній Пушкаренко висловив сподівання, що вказані освітяни будуть, принаймні, звільнені. Адже вже 1 вересня учні, зокрема у звільнених містах Донбасу, сядуть за парти. Важливо, щоб освітяни, які дискредитували себе підтримкою антидержавних сил, знову не продовжували виховувати нових сепаратистів. Адже саме від школи залежить, буде українець патріотом чи ні.

Раніше міністр освіти та науки України Сергій Квіт запевняв, що педагоги, які співпрацювали з терористичними організаціями «ДНР» та «ЛНР», у сфері освіти більше не працюватимуть.

18 серпня в Українському кризовому медіа-центрі відбувся прес-брифінг «За люстрацію посібників тероризму у звільнених містах Сходу» за участю народного депутата України Андрія Павловського (ВО «Батьківщина»), голови Спілки офіцерів України Євгена Лупакова та громадського активіста Арсенія Пушкаренка.
На звільнених територіях Донбасу люди, які окупаційній владі, повертаються у владу. Посібники терористів, незважаючи на вимоги людей, звернення Президенту, залишаються на своїх посадах. Природно, це викликає обурення і протест у людей, військових, які захищають нашу країну зі зброєю в руках.
Мешканці звільнених від терористів міст подали скарги на поплічників терористів самопроголошеної «Донецької народної республіки», серед посібників тероризму – представники освіти, підприємці, працівники міських та районних адміністрацій.
Список був оприлюднений народним депутатом Андрієм Павловським. Також було підготовлено звернення до глави СБУ Валентину Наливайченко з вимогою притягнути до відповідальності всіх причетних до сепаратизму і тероризму.
«На територіях, звільнених від російських терористів, до влади повертаються ті самі покидьки з Партії регіонів, Комуністичної партії, депутати місцевих рад, які намагаються знову обіймати посади у системі державної влади – в адміністраціях, в органах місцевого самоврядування. А в людей виникає питання: «За що ми страждали? За що хлопці зброю в руках тримали? Щоб ця сволота повернулася до влади на Донбасі?», – зазначає Андрій Павловський.
Загалом, чорний список наразі налічує 42 особи, щодо 15-ти є підтвердження їхньої підтримки терористичних угруповань.
«Карати потрібно не тільки терористів, які застосовують зброю, але й тих, хто їх підтримує – їхні мітинги та референдуми. Ми закликаємо нову владу, президента і голову СБУ, підійти до переатестації всіх цих державних службовців, оскільки непокаране зло буде відроджуватись», – вважає Павловський.
«Сьогодні вже зібрано 700 підписів на ім’я президента, прем’єр-міністра, керівника Нацагентства з питань державної служби, що стосуються переатестації чиновників Слов’янська», – повідомив Арсеній Пушкаренко.
«Ці люди відчувають свою безкарність і продовжують керувати містом», – додав активіст.
Крім того, Пушкаренко розповів, що прихильники сепаратизму готують в Слов’янську мітинг з вимогою звільнити екс-мера міста Нелю Штепу і збирають підписи на її захист.
«Безкарність призводить до того, що вони знову піднімають голову», – сказав він.
Голова Спілки офіцерів України Євген Лупаков також повідомив, що не лише політики і чиновники, а й багато представників громадських організацій «сприяли окупації і співпрацювали з окупантами», наприклад, ветеранські організації, які «і донині фінансуються з місцевих та державного бюджетів».
Депутат Павловський заявив, що у разі відсутності реакції з боку голови СБУ він звертатиметься до Президента Петра Порошенка, а також у звільнених містах «будуть задіяні громадські ініціативи та добровольчі батальйони для очищення від сепаратистів».

Спілкуючись з місцевими та організовуючи допомогу нашим бійцям у зоні АТО під час окупації Слов’янська, цікаво було відвідати український Слов’янськ та побачити ситуацію на власні очі. Свого часу довелося проїхати багато міст України, але це моя перша поїздка на Донбас.
Прибувши до Слов’янська, відразу був вражений сучасним залізничним вокзалом. Новий вокзал, як розповідають місцеві, – подарунок місту у 2012 році Азарова-молодшого, народного депутата по цьому округу.

На центральній площі міста дуже людно. В око впадає те, що чоловіки сидять на лавах і безкінечно п’ють пиво. Чи це поствоєнний синдром, чи характерна поведінка для місцевих – незрозуміло.

Проїхавшись по всьому місту дуже був вражений архітектурою. Я був десь у 20-ті райцентрах по всій Україні, та такої архітектури не бачив – різні стилі, різні епохи. Слов’янськ – одне з найстаріших міст Донецької області з купецькою історією, що дуже входе в розріз із стереотипами про індустріальний Донбас. На жаль, не вдалося прогулятися парком на Славкурорті – він закритий для проходу Національною гвардією. Мабуть, тому що має вихід на трасу й тому вимагає контролю. Але в цілому, Слов’янськ залишає приємні враження – тихе, спокійне й затишне містечко.

Народне Віче у Слов’янську. Віче у звільненому місті вже стало традиційним, проходить щонеділі у 16.00. У цю неділю воно зібрало до сотні людей та виглядало малочисельним. Думаю, що одна з головних причин – через організацію у саму спеку. Вже близько 18.00, коли спека спала, навіть візуально здавалося, що на площі більше людей, ніж було під час Віче.
Халаберне проведення – погано чутно (немає гучномовця), немає чітких завдань, що і як робити людям (а вони готові взятися до дій), не забезпечується проукраїнською символікою, інформацією – хоч якимось листівками з конкретними планом дій. Людям не вистачає інформації, за часів окупації вони звикли жити чутками. Але все ж слов’янці намагаються самоорганізовуватися – активно збирають гроші на краску, самостійно перефарбовують у патріотичні кольори мости, лавочки тощо. Влада у цьому ніяк не допомагає.

На Віче було прийнято рішення йти на пікет у понеділок о 7.30 ранку за люстрацію місцевої влади. Знову не зрозуміло, що у них за організація – рішення щодо пікету було прийнято спонтанно, дехто його навіть не почув, а час зовсім незручний.
У результаті, у понеділок прийшли під виконком прийшло чотири особи. Нащо вони прийшли так ніхто і не зрозумів, вони навіть не пішли на засідання оперативного штабу.
Отже, можна констатувати, відсутність конкретних практичних дій проукраїнської громади Слов’янська. Можливо, тому їх і не сприймають як дієву силу, та не помічає й не боїться місцева влада, так звані «Штепівці».

Засідання оперативного штабу Слов’янська. Після присутності на цьому засіданні чи скоріш на «партгосактиві» стало зрозумілим, що такими темпами Слов’янськ буде відбудовуватися ще довго. Затхла атмосфера без постановки конкретних завдань та рішення їх. Середній вік так званого оперативного штабу – 58 рік. За озвученою інформацією, у Слов’янську та Слов’янському районі повністю знищено 177 квартир та близько 200 будинків.

Головна проблема, за словами присутніх, – те, що люди ріжуть контактні проводи і з цим боротися ніяк не можуть. Різали мовляв завжди, а зараз тим паче, через це (з біллю повідомляють) кошторис зростає кожного дня.
Коли викликали доповідати начальника газової служби, він почав розповідали, що біля Палацу культури імені Леніна скошено траву.
Начальник відділу освіти міста об’єктивно сказав, що у Миколаївці школи та дитсадки 1 вересня не запрацюють. Хтось запропонував організувати підвіз дітей. Але всі пропозиції уходили кудись у небуття – реакції не було, відповідальних не призначали, нові завдання не ставилися. А у кінці взагалі підсумували: «Давайте щось зробимо за тиждень. А то люди скаржитись будуть».
Отже, можна констатувати реальну відсутність продуктивної роботи. З таким підходом та такими темпами нічого в місті не відновлять.

Виховувати сепаратистів, певно, продовжать. На Віче поспілкувався з вчителями Слов’янська. Розповіли, що можна на пальцях перерахувати проукраїнські адміністрації шкіл у місті. У методкабінеті міста – сепаратистські настрої. Парадокс – методисти з української мови та історії взагалі заперечують існування України як держави. Вчителі В.Загоруйко, В.Ларина, що є місцевими депутатами, взагалі були ледве не на керуючих посадах «ДНР» у Слов’янську, приймали активну участь у всіх сепаратистських заходах. І такі приклади схильності до сепаратистів серед вчителів та викладачів, на жаль, не поодинокі.
Міністерство освіти на початку серпня опублікувало лист щодо звільнення усіх освітян, які співпрацювали з терористами. Але кому звільняти у Слов’янську цих «вчителів сепаратизму», якщо відділ освіти у місті продовжує очолювати також прихильник ДНР, відомий у місті корупціонер та ставленик Штепи – О.Зубарєв. Бачив я цього Зубарєва на тому засіданні оперативного штабу – підористичної зовнішності, боягузливого характеру – голосок тремтить, за вухо себе постійно теребить, та й львів’яни у нього раптом друзями, як він їх назвав, стали. А ще недавно, за словами місцевих вчителів, Зубарєв у себе на сторінці на «Однокласниках» розміщував ДНРівську пропаганду, висловлював проросійську позицію, зараз все підчистив. Під час окупації Слов’янська, головний освітянин міста активно співпрацював з ДНР, проводив спільні наради з сепаратистами для директорів шкіл, представляв Пономарьова як «народного мера» міста, розпорядження якого треба виконувати. Прославився Зубарєв у місті як і корупціонер. Будучи викладачем Донбаського державного педагогічного університету, відкрито вимагав у студентів хабарі за оцінки та пропонував свої послуги посередника з іншими викладачами, беручи за подвійним тарифом. Не залишив своєї практики Зубарєв й на посаді начальника міськвно: брав хабарі, ініціював побори з вчителів на свята, заохочував грошові «подяки» з освітніх закладів за своє лояльне відношення до них.

Руйнування. Їдучи до Слов’янська, представляв більш гнітючу картину. У місті руйнувань відносно не багато – 10-15%. Дякувати за це треба українській армії, яка максимально намагалась та продовжує уникати руйнувань та жертв серед мирного населення.
Зруйновано інфраструктуру, що завдає незручностей, наприклад, міст між Слов’янськом та Краматорськом. Зруйновані міста відпочинку, наприклад, сімейно-розважальний комплекс «Купецький дім», кафе у національному стилі «Колиба».
На Семенівці слід війни відчувається більш за все – зруйнувань помітно багато. Але й сюди повертаються люди, є будинки, які зовсім не зачепили, й не розграбували. А школа, яку відбудовують помітно швидкими темпами, дає надію на відродження.

Ще з примітного у Слов’янську – постійний гул над містом від літаків. Що саме за літаки літають не зрозуміло, на засіданні оперативного штабу також не змогли відповісти на це питання.

Краматорськ. У місті життя бурлить. Прекрасний парк, багато дітей. На білбордах – гордість Краматорська – засновник машинобудування і металургії у місті швейцарець Конрад Гампер та актор, режисер Леонід Биков, який жив у Краматорську. Суттєвих зруйнувань майже не помітно. Взагалі подих війни у Краматорську не відчувається.

Святогірськ. Бойові дії, на щастя, «Донецьку Швейцарію», як його називають, оминули. Святогірськ став притулком для тисяч переселенців зі Слов’янську, а зараз Донецьку, Горловки та інших захоплених бойовиками міст Донбасу. На вході Святогірської лаври чергує «Служба безпека», що продає платки для входу у монастир. Розповідають, що це колишні донські козаки зняли форму руських патріотів. Раніше вони почували тут себе ледве не господарями.
У неділю помітно мало людей, торгівля для туристів взагалі майже відсутня. На горі – величний пам’ятник Артему – засновнику Донецько-Криворізької республіки, ще одна відрижка радянської епохи від якої потрібно позбавлятися. У Донецькій області взагалі помітно якесь особливе вшанування цього «батька сепаратизму» – його ім’я носить головна вулиця Донецька й сотні вулиць у містах, на його честь названо місто Артемівськ.
Хоча, як я зрозумів, й навіть перевірив, питаючи молодь, ким був Артем, чіткої відповіді не отримав – «якийсь начальник у Радянському Союзі», відповідали мені.
До речі, цікаві слова Артем, написані на його постаменті, наштовхують на роздуми: «Зрелище неорганизованных масс для меня невыносимо».

Ще варто відмітити з того, що запам’яталося з поїздки, так це велика кількість православних храмів московського патріархату, навіть в селах вони нововідбудовані.

Блокпости Нацгвардії на всіх в’їздах до міст. Виконують свою роботу. Важко хлопцям на спеці цілими днями. Мабуть, й тяжко морально – розділяють на своїх та чужих. Так, на одному з блокпостів замість перевірки документів, у нас запитали: «Чи є у вас шнурок? Верёвка по-вашему?».
Так, трохи важко усім зрозуміти, чому хлопці їдуть із західної України захищати свою землю, а здорові хлопці на площі п’ють пиво й не поспішають захищати свій дім.
Але Донбас – це Україна. І вірю, що тяжкі часи тільки загартують український народ та по-справжньому об’єднають нашу країну.

Арсеній Пушкаренко